Україна не перший рік підтримує роботу критично важливих послуг попри війну — у ситуації, з якою більшість членів НАТО на практиці ще не мали справи. Саме про те, як перетворити цей досвід на політику, і йшлося на дискусії в Києві 3 липня.
Захід «Від ситуативних заходів до комплексної політики: стійкість та готовність населення до надзвичайних ситуацій» («From Ad Hoc Experience to Comprehensive Policy: Resilience and Civil Preparedness»), який модерувала директорка Sahaidachnyi Security Center Леся Огризко, пройшов у Дипломатичній академії України імені Геннадія Удовенка в межах міжнародного воркшопу «Узгодження стійкості та цивільної готовності у країнах-союзниках та державах-партнерах: політика НАТО, практика України» («Matching Resilience and Civil Preparedness in Allies and Partner States: NATO Policies, Ukraine’s Practices»), організованого за підтримки НАТО.
Дискусія зібрала посадовців та експертів зі структур НАТО, ЄС і європейських інституцій: Катажину Молак (штаб-квартира НАТО), Джона Кіста (EUAM Ukraine), Крістіана Гіту (Євроатлантичний центр стійкості), Яніса Карлбергса (Центр стратегічних комунікацій НАТО, NATO StratCom COE) та Гелену Кі (EDINA).
Відкриваючи дискусію, Леся Огризко звернулася до самого терміна «стійкість», що був у центрі обговорення, і до того, що українці дедалі частіше відчувають щодо нього втому. Вона також зауважила, що війна проти сусіда, який нехтує міжнародним правом, точиться не лише в окопах — під ударом опиняються інфраструктура та кіберсистеми, тож готовність має охоплювати кожен із цих напрямів
Катажина Молак наголосила на потребі регулярних адресних обмінів досвідом і стрес-тестування, а також те, що базові вимоги НАТО щодо стійкості варто оновити з огляду на український досвід.
Джон Кіст з EUAM Ukraine звернув увагу на вибори — зокрема на захиствід втручання ворожих сил — і зазначив, що Україна фактично стала для партнерів радником у цих питаннях. Називати проблему, а не замовчувати її, додав він, — це вже сам собою прояв стійкості.
Крістіан Гіта з Євроатлантичного центру стійкості зосередився на структурній природі дезінформації. Він зауважив, що інформації так багато, що наші механізми відбору інформації перестають працювати, викликаючи емоційну реакцію та підштовхуючи відреагувати миттєво. Відповідь на ці виклики має діяти з обох боків — і на боці джерела, і на боці того, хто споживає інформацію.
Jānis Karlsbergs з Центру стратегічних комунікацій НАТО пов’язав стратегічні комунікації безпосередньо зі стійкістю, яка, за його словами, здебільшого тримається на емоційних реакціях. Він описав стійкість як щось індивідуальне — питання того, наскільки людина здатна прийняти те, що відбувається, — і залежне від лідерів, готових простягнути руку.
Гелена Кі з EDINA звернула увагу на масштаб низової відповіді в Україні, значну частину якої взяли на себе волонтери й організації, що доти ніколи не займалися безпекою чи обороною.
Завершуючи дискусію, Леся Огризко відзначила:
«Готовність не може триматися лише на державних інституціях. Завдання — знайти правильний баланс між підходами знизу вгору і згори вниз, і кожна країна має сама визначити, як ці два підходи поєднуються в її випадку. Українському досвіду ще далеко до того, щоб перетворитися на політику».
Sahaidachnyi Security Center дякує співорганізаторам — Раді зовнішньої політики «Українська призма», Дипломатичній академії України імені Геннадія Удовенка та Німецькому фонду Маршалла (German Marshall Fund of the United States) — за можливість долучитися до дискусії.