Війна, якої «не існує»: російська допорогова агресія проти Європи та сценарії її ескалації

Сучасна війна розпочинається не відкритою збройною провокацією, а прихованою, тривалою й системною підготовкою. Тому Росія вже веде війну в Європі – просто нижче порогу, за яким НАТО зобов’язане реагувати. Саме це є головним висновком нової аналітичної доповіді «The Denied War: The Russian Grey-Zone Aggression against Europe and Its Unfolding Trajectory». 

Дослідження розкриває внутрішню логіку та прогнозує траєкторію розвитку російських операцій у «сірій зоні», спрямованих проти держав-членів ЄС і НАТО. Вона також фіксує принципову концептуальну помилку в підходах Заходу: сприйняття гібридних операцій РФ як самостійного й автономного простору протистояння.

Дослідження показує, що російська доктрина і практика ведення війни не розмежовують підпорогові дій та збройну агресію, а розглядають їх як єдиний ескалаційний континуум від прихованого підриву стабільності до проведення повноцінних бойових дій. Тому  поточні підпорогові дії з високою ймовірністю становлять підготовчу фазу повномасштабної агресії, метою послабити стійкість Європи, використати політичні й процедурні вразливості всередині НАТО та підготувати операційне середовище так, щоб у потрібний момент можна було швидко підняти ставки.

Аналітична доповідь, що представлена, демонструє якісну зміну після 2023 року: від того, що можна було списати на поодинокі випадки, до свідомої операційної підготовки середовища вже до 2025 року. Це включає:

• системний тиск на критичну інфраструктуру та логістику;
• радіоелектронну боротьбу, зокрема глушіння GPS;
• вербування виконавців для диверсій;
• використання безпілотних систем для картографування й потенційного наведення на стратегічні об’єкти.
  

Операційна модель еволюціонувала від спорадичних дій до більш інтегрованих інформаційних, кібер- та кіберфізичних атак, які супроводжуються прямими операціями на території Європи та зростанням порушень повітряного простору як пілотованими, так і безпілотними літальними апаратами.

Що може відбутися у сценарії, коли політика балансування на межі війни доходить до «точки неповернення», і тривалий тиск зрештою переходить у кінетичну відповідь? 

Доповідь визначає п’ять сценаріїв повномасштабної збройної агресії, два основних з яких включають:

1. «Сувалкський гамбіт», спрямований на ізоляцію Балтійських держав через удар по коридору між Калінінградом і Білоруссю;
2. Повномасштабна регіональна війна, що одночасно розгортатиметься в сухопутному, повітряному, морському, кібер- та космічному доменах з епіцентром в Балтійському регіону.

Додатково проаналізовано сценарії захоплення стратегічних островів – Готланду та Сааремаа, – а також ескалаційні сценарії в Арктиці, включно з операціями проти Фінляндії та Норвегії. 

Але головна «додана вартість» дослідження в тому, що воно прагне не лише окреслити геостратегічні сценарії нападу, а детально реконструює оперативну логіку агресії, враховуючи нові військові спроможності РФ, отримані під час війни проти України. 

Автори дослідження приходять до висновку, що головна загроза безпеці Альянсу – не від кількості та номенклатури сил і засобів її воєнної машини, а від відпрацьованої та цілісної операційної методології, що включає системні дії з внутрішньої дестабілізації противника, невибіркову збройну агресію, що пріоритизує засоби дистанційного ураження («вогневий вал»), тепер ефективно доповнені асиметричними спроможностями на основі безпілотних систем, та інституційну толерантність до власних втрат.