Стокгольмський центр східноєвропейських студій (SCEEUS) опублікував нову аналітичну доповідь — Відсутня ланка в системі безпеки країн Північної Європи та Балтії: Україна як природний союзник — у співавторстві асоційованої старшої аналітикині Sahaidachnyi Security Center Олени Давліканової та аналітикині SCEEUS Мінни Оландер.
Головна теза доповіді: Україну варто сприймати не як отримувача допомоги десь на околиці Європи, а як продовження її північно-східного флангу і як країну, що сама забезпечує безпеку.
Авторки переконані, що бойовий досвід України, її воєнні інновації та оборонна промисловість, що стрімко розвивається, мають бути значно глибше інтегровані з країнами Північної Європи та Балтії через спільне виробництво, двосторонні безпекові угоди та ширші формати співпраці.
Чому цей союз настільки очевидний? О.Давліканова й М.Оландер вказують на спільну відправну точку. Країни Нордично-Балтійської вісімки (НБ8) — невеликі чи середні демократії, частина з яких має власну пам’ять про російську агресію. Сама загроза тепер безперервна: лінія протистояння тягнеться від Чорного моря до Північного, і на боці Росії стоять Білорусь та Китай. Опір України, зазначають авторки, вже сповільнив, розладнав і послабив ті російські спроможності, які інакше становили б пряму загрозу регіону Балтійського моря та Крайній Півночі.
Доповідь також пояснює, чому країни НБ8 не можуть вважати російську небезпеку чимось віддаленим: вони вже стикаються з війною нижче порога відкритого збройного конфлікту, яка може перерости в неоголошену війну.
Дослідження детально розбирає географію цієї загрози:
- переглянута Росією концепція «Великої Балтії»;
- перетворення Калінінграда з наступального активу на вразливе місце (станом на зараз, коли Фінляндія та Швеція в НАТО);
- Білорусь як продовження західного військового округу Росії;
- Крайня Північ, де стратегічне значення Арктики та залежність Росії від Фареро-Ісландського рубежу роблять північні країни особливо вразливими.
Натомість Україна може стати джерелом спроможностей, яких країни НБ8 гостро потребують. Перехід до дешевих ударних систем, що легко масштабуються — саме те, що потрібно невеликим і середнім державам з обмеженими ресурсами.
Ще один актив, який пропонує Україна — бойові дані. Українська система, запроваджена 2026 року, дозволяє партнерам навчати моделі штучного інтелекту на реальних бойових даних — стратегічна перевага для обох сторін.
Авторки доповіді пропонують низку рекомендацій, зокрема щодо:
- обмінів офіцерами та навчань із червоною командою на основі українських безпілотних систем і бойової системи управління «Дельта»;
- поглиблення співпраці розвідок;
- спільної стратегії реагування на війну нижче порога відкритого конфлікту;
- спільних центрів передового досвіду;
- повноправного членства України в Об’єднаних експедиційних силах (JEF);
- на довшу перспективу — створення Європейської оборонної ради поза структурами ЄС і НАТО для координації оборони між партнерами.
Підтримка Українимає бути не проявом щедрості, а усвідомленою інвестицією країн у власну безпеку. Поразка України залишила б їх віч-на-віч із більшою та загартованою в боях російською армією, посиленою ресурсами й населенням окупованих територій.
Україна вже є частиною лінії оборони Європи, тож будь-яка архітектура безпеки найближчих років неминуче вибудовуватиметься навколо неї.
Більше деталей — у повному тексті доповіді на сайті SCEEUS.
Завантажити файл мовою оригіналу
