Олена Давліканова, старша аналітикиня Sahaidachnyi Security Center, стала співавторкою розділу про війну в Україні у новому звіті від Global Internet Forum to Counter Terrorism (GIFCT) та Нью-Йоркського офісу Фонду Конрада Аденауера (KAS) — «Terrorist Exploitation of Armed Conflicts for Digital Content».
У звіті проаналізовано, як терористичні та насильницькі екстремістські угруповання використовують війни в Афганістані, Сахелі та Україні для створення онлайн-контенту, який може провокувати нове насильство й посилювати наявні суспільні протиріччя.
Розділ, який Олена Давліканова підготувала разом з Олею Корбут (CEPA / Black Sea Institute of Strategic Studies), описує стратегічний контекст російської війни проти України. Авторки наголошують на тому, що ця війна давно вийшла за межі територіального конфлікту. Її варто розглядати як випробувальний полігон для воєн майбутнього та модель російської агресії, яку Москва може застосовувати далеко за межами України.
За оцінками авторок, протягом 2025 року російські війська захопили близько 1% території України. Це коштувало Росії понад 100 мільярдів доларів, а її щомісячні втрати перевищували 30 тисяч осіб. Попри таке співвідношення втрат і здобутків та неодноразові посередницькі зусилля, Москва не продемонструвала готовності до переговорів. Олена Давліканова й Оля Корбут вбачають у цьому прояв імперських амбіцій: армія, яка справді порівнює ціну війни з її результатами, не продовжувала б наступ за таких умов.
Значна частина розділу присвячена перетворенню поля бою на простір для випробування нових технологій — від механізованої війни до цифровізованих бойових дій із дедалі ширшим застосуванням штучного інтелекту.
Безпілотні системи вже регулярно використовують для розвідки, ударів, логістики, радіоелектронної боротьби, евакуації та мінування. Водночас високоточні удари на відстані понад тисячу кілометрів уражають виробничі об’єкти, авіабази, порти й паливні сховища. Авторки окремо відзначають успіхи України, які дали змогу вивести з ладу близько третини російського Чорноморського флоту, а також пошкодити понад десять відсотків стратегічної авіації Росії під час операції «Павутина».
На цьому тлі авторки застерігають від двох небезпечних помилок, які нагадують хибні оцінки напередодні повномасштабного вторгнення у 2022 році:
- Перша — припущення, що через значні втрати Росія вже надто виснажена, щоб становити загрозу для НАТО.
- Друга — зневажливе ставлення до війни дронів як до інструменту, до якого нібито вдаються лише «бідні країни».
На думку авторок, Україна фактично змусила Росію набути досвіду ведення сучасної війни та перетворитися на модернізовану армію нового покоління. Перехід до спільного застосування пілотованих і безпілотних систем, а згодом — до переважно автономних комплексів, уже став незворотним для всіх збройних сил світу.
У розділі також задокументовано тривалу кампанію Росії проти цивільної інфраструктури України. Понад 13 тисяч російських ракет і більш як 140 тисяч ударних безпілотників були спрямовані проти енергетичних об’єктів, систем опалення та українських міст, щоб виснажити стійкість цивільного населення.
Навіть багаторівнева система протиповітряної оборони України не завжди може ефективно протидіяти балістичним ракетам і масованим атакам. Це серйозне застереження для менш захищених держав, які можуть зіткнутися з такими самими методами, маючи значно менше засобів для відповіді.
Окрему увагу авторки приділяють ширшій мережі російських проксі-сил і партнерів. До неї належать приватні військові компанії, ультраправі бойовики, кібернетичні угруповання, кримінальні мережі, системи вербування найманців у країнах Глобального Півдня, а також поглиблення співпраці Росії з Китаєм, Іраном, Північною Кореєю та Білоруссю. У цьому аналізі авторки спираються, зокрема, на доповідь НАКО 2026 року про російську воєнну мережу.
Більше висновків і докладний аналіз — у повній версії доповіді.