Уперше за багато років напередодні саміту НАТО ніхто не сперечався, запрошувати Україну чи ні. В Анкарі Україна стала однією з трьох ключових тем — разом із оборонними видатками країн-членів і станом оборонної індустрії Альянсу.
У розмові з Ганною Гопко для подкасту «Суб’єктивно, але правдиво» співзасновниця і директорка Sahaidachnyi Security Center Леся Огризко пояснює, що саміт таки дав Україні, чому найближчі місяці важать більше за комюніке і чому партнери зволікають саме тоді, коли мають найбільше можливостей діяти.
Леся Огризко зауважує, що допомога Україні зараховується в ті самі 5%, а українські виробники дедалі більше стають частиною оборонної індустрії Альянсу. На відміну від попередніх років, цьогоріч не було жодних спекуляцій про те, чи взагалі запрошувати Україну, а запрошення президент Зеленський отримав завчасно.
Українська делегація поїхала на саміт з одним меседжем щодо протиповітряної оборони. Ракети ПАК-2 і ПАК-3 для систем Patriot уже є на складах у партнерів, тоді як більшість того, що Україні обіцяють, заплановано на кінець 2026-го — початок 2027 року.
«Ще й досі ракети є на складах. Вони нам потрібні зараз, не через півроку і не через рік».
За цим зволіканням Леся Огризко бачить знайому схему. У книзі Боба Вудворда «Війна» чорним по білому написано, як у 2022 році Вашингтон злякався перспективи нищівної поразки Росії й переконав Україну перенести контрнаступ на літо 2023 року, давши ворогові понад півроку на накопичення ресурсів.
«На жаль, наші американські партнери злякалися перспективи нищівної поразки Росії».
Корінь цього інкременталізму — у відсутності стратегії щодо самої Росії. Сідати чи не сідати за стіл переговорів з Москвою, давати чи не давати Україні ще одну систему озброєння — усе це, на думку Лесі Огризко, другорядне поруч із питанням, на яке немає відповіді ні в ЄС, ні в НАТО: що робити з постросійським простором і що буде після Путіна.
«Ключове — яка в нас стратегія по Росії? Роки ідуть, а ми сплачуємо людськими життями за простий факт, що немає цієї стратегії».
Леся Огризко наголошує, що Україна вибудовує власну асиметричну позицію. Удари по російських НПЗ виявилися результативнішими за будь-який санкційний пакет ЄС. Зросло виробництво дронів і далекобійні спроможності. За останні місяці Україна вбиває більше росіян, ніж Росії вдається рекрутувати, а в травні звільнила більше територій, ніж росіяни захопили. Президент щоразу наголошує, що це не цифри, якими Україна пишається, — це арифметика геноцидальної війни, у яку її втягнули.
За оцінками експертів, вікно можливостей триватиме шість-дев’ять місяців, можливо, менше. Підхід самої Лесі Огризко: «Dream big: став амбітні цілі, мрій сміливо, але при тому всьому залишайся реалістом».
Висновок розмови простий: Україні — місце в ЄС і НАТО, а не в ролі буферної зони, чиї послуги наймають.
Слухайте повну розмову на YouTube!