Довкола російсько-української війни циркулює низка хибних наративів, які Росія послідовно поширює на міжнародному рівні. Один із найбільш впливових і водночас небезпечних – це уявлення про нібито неминучість російської перемоги. Подібні міфи формують викривлені очікування, знижують готовність до стратегічних рішень і створюють додаткові ризики для європейської безпеки. У цьому контексті Україні та європейським партнерам варто поглиблювати координацію у протидії таким наративам, адже їхня дія має практичні й потенційно дуже небезпечні наслідки.
В інтерв’ю для YouTube каналу «Silicon Curtain» Леся Огризко, директорка Sahaidachnyi Security Center, спростувала кілька поширених міфів про військовий потенціал та економічну стійкість Росії. Її аналіз розкриває як тріщини у фасаді Росії, так і критичний вибір, що стоїть перед світом у 2026 році.
Ось головні висновки з розмови:
Втома від війни підриває частину західної допомоги Україні. Це частково пов’язано з переконанням, що Росія непереможна, що вкоренилося попри переконливі докази протилежного (наприклад, неспроможність Росії захопити весь Донбас із 2014 року; виснаження майже 90% її довоєнної армії станом на 2023 рік).
Тим часом Україна досягла вражаючих асиметричних перемог, потопивши 25% російського флоту та знищивши третину стратегічного повітряного флоту Росії в ході операції «Павутина». Історія також пропонує додаткову перспективу: Росія програвала меншим країнам і раніше – від Кримської війни до радянсько-афганського конфлікту.
Проблема не в силі аргументів України – проблема в асиметрії меседжів.
«У нас немає величезної пропагандистської машини ані всередині країни, ані для зовнішнього світу, через яку ми могли б доносити всі ці меседжі», – зауважує Леся Огризко. Звичайні громадяни в західних країнах, не маючи часу на глибокий аналіз, постійно чують, що Росія перемагає. Зрештою, ця думка закріплюється.
Експертна оцінка економістів вказує на те, економіка Росії переживає значний дисбаланс між доходами та видатками, спричинений масштабними військовими витратами та західними санкціями. Росія вичерпала більшість своїх фінансових ресурсів, інфляція наближається до 20%, а стагфляція набирає обертів.
«У 2026 році Росія опиниться на роздоріжжі, – пояснює Л. Огризко. – Або ти годуєш своє суспільство, або тобі доведеться годувати військову машину».
Ці тріщини створюють слабкі місця, які можна використати, але лише якщо західні партнери матимуть стратегічну рішучість замість того, щоб повертатися до логіки «бізнес як завжди».
Мабуть, найнагальнішим застереженням Лесі Огризко є «війна скрізь» (everywhere war). Нещодавно запущений Sahaidachnyi Security Center трекер гібридної війни фіксує російські гібридні атаки проти країн Європи і НАТО з 2022 року. Дані показують їхнє значне посилення, а також відсутність для Росії поділу на кінетичну та гібридну війну – для них це частина одного континууму. Проте багато європейських країн досі не бажають визнавати, що ці атаки є оголошенням війни.
Леся Огризко також спростовує інший поширений міф: ніби вторгнення Росії було зумовлене прагненням України до членства в НАТО. Хронологія показує протилежне. Україна закріпила свій позаблоковий статус у 2010 році, а у 2014 році Росія напала на неї. Лише після нападу парламент України повернувся до планів євроатлантичної інтеграції. Методи російської агресії сягають десятиліть – те, що Захід не розпізнав вчасно.
У 2026 році Росія буде перебільшувати свою економічну міць на переговорах. Проте західні держави мають важелі впливу, які можуть підштовхнути Росію до столу переговорів, якщо їх належним чином задіяти.
Дивіться повне інтерв’ю з Silicon Curtain, щоб глибше зрозуміти ці стратегічні виклики. Бонус: рекомендації книг та фільмів для розуміння ролі України у формуванні майбутнього Європи.